Вже давно відомо, що фізична активність позитивно впливає на розумові здібності. Рух покращує кровообіг у мозку, сприяє нейропластичності та знижує хронічне запалення — процеси, які вважаються захистом від зниження когнітивних функцій, включно з деменцією.
Однак багато питань залишалися без відповіді: чи допомагає фізична активність у будь-якому віці знизити ризик деменції або лише в молодості? І чи впливає вона при наявності генетичної схильності?
Нове дослідження, засноване на даних довготривалого Фремінгемського дослідження серця у США, дає одні з найчіткіших відповідей. Результати підтверджують рекомендації лікарів: фізичні вправи справді допомагають.
Особливу увагу приділено впливу активності після 45 років, включно з людьми з генетичною схильністю до деменції.
У дослідженні взяли участь 4 290 осіб із покоління нащадків Фремінгемського дослідження, розпочатого у 1948 році. Тоді вчені набрали понад 5 000 дорослих старше 30 років із міста Фремінгем, штат Массачусетс, щоб вивчати фактори ризику серцево-судинних захворювань.
У 1971 році була сформована когорта нащадків — понад 5 000 дітей учасників першого покоління та їхніх подружжів, які проходили регулярні медичні обстеження кожні 4–8 років.
Учасники самі повідомляли про свою фізичну активність, включно з повсякденними діями, такими як підйом сходами, та інтенсивними тренуваннями. Дані збирали з 1971 року і в наступні десятиліття.
Залежно від віку при першому обстеженні учасників поділили на три групи:
– молода дорослість (26–44 роки): дані кінця 1970-х
– середній вік (45–64 роки): дані кінця 1980-х і 1990-х
– похилий вік (65 років і старше): дані кінця 1990-х і початку 2000-х
Дослідники оцінювали, скільки людей у кожній групі захворіли на деменцію і в якому віці був поставлений діагноз. Потім вони проаналізували зв’язок між рівнем фізичної активності (низький, середній, високий) і розвитком деменції.
Також враховувався генетичний фактор ризику хвороби Альцгеймера — алель APOE ε4.
За період спостереження 13,2% учасників (567 осіб) захворіли на деменцію, переважно в старшій віковій групі. Цей показник вищий, ніж в інших довготривалих дослідженнях.
Результати показали, що люди з найвищим рівнем активності в середньому та похилому віці на 41–45% рідше розвивали деменцію порівняно з тими, хто був найменш активним. Цей ефект зберігався після врахування демографічних і хронічних факторів ризику, таких як вік, освіта, гіпертонія та діабет.
При цьому активність у молодому віці не мала помітного впливу на ризик деменції.
Новизна дослідження — аналіз впливу генетичного ризику. У середньому віці висока фізична активність знижувала ризик деменції лише у носіїв, які не мали алель APOE ε4, тоді як у похилому віці активність була корисною для всіх, незалежно від генетики.
Таким чином, для людей із генетичною схильністю до деменції підтримання активності в пізньому віці може забезпечити значний захист.
Висновки підтверджують відоме: вправи корисні для мозку. При цьому користь від активності в середньому віці може залежати від генетики, а в похилому — практично для всіх.
Головна порада проста: рухайтеся більше в будь-якому віці, адже користі від цього значно більше, ніж шкоди.
Джойс Сьєтт — доцент, заступник директора Інституту MARCS з вивчення мозку, поведінки та розвитку Університету Західного Сіднея. Матеріал підготовлено за даними cyprus-mail (cyprus-mail.com/2025/12/03/exercising-in-mid-and-later-life-can-reduce-dementia-risk).
Також на тему:
